Buick Riviera 1971 року з човноподібною кормою знайшли згнилим у лісі

Автомобіль знайшов блогер Стів Магнанте. Riviera третього покоління розробляли під керівництвом головного дизайнера General Motors Білла Мітчелла: витягнутий профіль купе перегукувався з Corvette Stingray 1963–1967 років, а задня частина відсилала до американських машин 1930-х.

Знайдений екземпляр має ознаки, характерні саме для ранніх машин 1971 року. Заднє скло тут складається з двох половин із з'єднанням посередині, хоча отвір у кузові виглядає цільним. На кришці багажника збереглися вентиляційні прорізи, від яких Buick відмовився вже наступного модельного року. Форму корми почали спрощувати у 1972-му, а у 1973-му вона втратила первісну виразність.

Під капотом — 7,5-літровий бензиновий V8 Buick 455 у парі з триступеневим автоматом Turbo Hydra-Matic 400. Звичайна Riviera видавала 315 к.с., версія Gran Sport — 330 к.с. Для моделі пропонували й одну з ранніх електронних систем протидії пробуксовуванню MaxTrac: вона зіставляла швидкість обертання передніх і задніх коліс та знижувала потужність двигуна, коли задні втрачали зчеплення на снігу, льоду чи мокрій дорозі. Чи мав цей конкретний автомобіль таку систему, не підтверджено.

Купе замовили зі стандартним роздільним переднім диваном замість окремих крісел і центральної консолі. Серед оснащення — електричні склопідіймачі, автоматичний клімат-контроль і радіоприймач AM/FM. Нині і салон, і кузов несуть сліди тривалого перебування просто неба.

Головна проблема — корозія силових елементів. Нижні місця кріплення задніх важелів повністю зруйновані іржею, тому важкий задній міст фактично відокремився від шасі. Автомобіль стоїть перекошеним і поступово занурюється в ґрунт.

Для контексту: у 1971 році Buick випустив 33 810 таких Riviera — 30 635 звичайних і 3175 Gran Sport. Загалом за 1971–1973 роки з човноподібною кормою зібрали 101 618 одиниць. Початкова ціна купе в рік дебюту становила $5253 — приблизно на $280 менше за новий Chevrolet Corvette.

Попри рідкісні риси раннього виробництва, масштаб пошкоджень робить реставрацію економічно сумнівною. Відновлення точок кріплення підвіски вимагало б складних кузовних робіт і встановлення машини на спеціальний стапель, а витрати могли б у кілька разів перевищити ціну готового автомобіля. Найімовірніше, купе використають як донора двигуна та інших придатних деталей для збережених Riviera.

Висновок для покупця: якщо ви шукаєте Riviera третього покоління під відновлення, цей екземпляр цінний хіба що окремими вузлами та деталями раннього зразка. Купувати його як основу для реставрації немає сенсу — вартість робіт із шасі та кузова перевищить ринкову ціну готової машини.